Кінотеатр "Київ", бієнале та класична музика на площах: з чого складається культурна політика Києва. Інтерв’ю з Діаною Поповою


Диана Попова
Фото: РБК Украина
Диана Попова

Кінотеатр “Київ”


Д.Б.: Давайте почнемо з найбільш актуального в культурі міста: що наразі відбувається з кінотеатром “Київ”?


Очікується конкурс [на майбутніх орендарів приміщення]. Більш детально я сказати не можу, тому що це питання вирішує комісія з питань власності. Наше завдання, як Департаменту культури, бути медіатором із культурною спільнотою, аби запевнити, що профіль кінотеатру не зміниться. Власне, це і прописано в умовах конкурсу і буде прописано у договорі оренди. Департамент культури є учасником дискусії з приводу подальшої долі кінотеатру “Київ”, але його приміщення не на нашому балансі.


Але це все одно заклад культури, і голос департаменту культури в цьому контексті є вагомим.


Так, вагомим. Як я сказала, саме тому ми у цьому процесі як гарант того, що “Київ” лишиться фестивальним центром із всіма заходами, які й наразі відбуваються, які є дуже важливими як для киян, так і для наших гостей та партнерів – зокрема посольства та їх культурні центри, кінофестивалі тощо.


А.П.: Дати конкурсу вам відомі?


Поки що ні – їх знає департамент власності, який організовує цей конкурс.


Д.Б.: Чому від початку міська влада говорила про передачу кінотеатру КП “Київкінофільм”, а потім зайшла мова про конкурс серед потенційних орендарів?


Ніхто не говорив про передачу, це була пропозиція департаменту культури про готовність це зробити у разі необхідності. Так ми хотіли убезпечити кінотеатр від зміни профілю.


Чому тоді не залишити тих орендарів, які є там зараз?


Чому ж ні? Вони спокійно можуть брати участь у конкурсі. Якщо вони виграють, то залишаться. Конкурс відкритий для всіх, головне — орендар має виконувати умови договору, ефективно використовувати будівлю, та не порушувати законодавство.


А.П.: І ці умови не переглядались?


Так, тому що у ТОВ “Культурний центр “Кінотеатр Київ” був чинний договір, який не міг бути переглянутий. І він завершився у січні цього року. Власне, з січня діє і новий порядок оренди комунального майна.


Отже, буде оголошено конкурс, він відбудеться, і якщо в ньому переможуть не чинні орендарі, вони можуть забрати своє майно з кінотеатру – а це обладнання, крісла і так далі. Отже, буде ремонт – а це довго. Як зміна орендаря може відбитись на роботі кінотеатру?


Для нас важливою є неперервність роботи кінотеатру. Але ми ж не знаємо, хто переможе на конкурсі. Якщо його виграє чинний орендар, не доведеться нічого демонтувати. Інші потенційні орендарі так само мають усвідомлювати, що робота кінотеатру має бути непереривною. Так само, одна із вимог до учасників конкурсу: вони мають бути суб’єктами кінематографії з відповідним свідоцтвом від Держкіно.


Д.Б.: Чи знаєте ви, чи є вже потенційні учасники цього конкурсу?


Департамент власності каже, що є, і не один.


На аренду кинотеатра "Киев" претендуют пять компаний, – КГГА


А.П.: Чи є наразі уявлення про те, якою мусить бути ця орендна ставка?


Так. Згідно з інформацією від департаменту комунальної власності, стартова орендна ставка на конкурсі складатиме близько 600 тисяч гривень. Нинішній же орендар користується будівлею у 7 тисяч кв. метрів за 47 тисяч, а здає 800 квадратів у суборенду за 200 тисяч₴ Ще й з порушенням законодавства – строк суборенди довший за строк самої оренди.


Якщо кінотеатр буде змушений робити перерву в роботі, звідки ви знаєте, що вона не буде тривалою?


Не буде, бо в цьому ніхто не зацікавлений. Той, хто виграє на конкурсі, має платити оренду, тому в його інтересах зробити все, щоб кінотеатр якнайшвидше запрацював.


Фото: Максим Кудимец


Д.Б.: Минулого року в центрі Києва закрились два значні для українського кіно кінотеатри – “Україна” та “Кінопанорама”. Обидва давно вже не є муніципальною власністю, але цікаво, чи департамент культури якось артикулював свою позицію з приводу їх зачинення?


Насправді департамент культури офіційно не має права цього робити, оскільки ми говоримо про приватну власність.


Але тоді всі висловлювались – і Держкіно, і керівництво кінофестивалю “Молодість”, і ми – жодного впливу. Наразі ми ведемо переговори з власниками кінотеатру “Зоряний”, який також є одним із знакових і взагалі єдиний зараз кінотеатр, який залишився на Печерську. Його власники планують відновити кілька залів для кінопоказів.


А хто є власниками кінотеатру?


Я не знаю цього, але я знаю точно, що декілька зустрічей з цього приводу відбувалось на рівні департаменту комунальної власності.


Чи департамент культури знав про те, що “Зоряний” будуть реконструювати повністю?


Ні, оскільки це приватна власність. Але це знакова будівля для громади – і в політичному плані також. Ми всі знаємо, що там відбувалось. Для нас пріоритет, щоб “Зоряний” був доступний громаді саме як кінотеатр.


Європейська бієнале сучасного мистецтва Manifesta і Київ


А.П.: Київ подав заявку на прийняття європейської бієнале Маніфеста в 2022 році. Чи могли б ви розповісти, на якому етапі перемовини і коли можна чекати рішення?


Прийняти Маніфесту – наша давня мрія. Ця бієнале не лише відіграє культурну місію, але й виконує соціальне замовлення того міста і країни, куди вона приходить. Це дуже важливо розуміти. Кожне місто, коли подає заявку, формулює свої очікування від цієї програми.


Яке у Києва соціальне замовлення для Маніфести?


Воно ще не сформоване остаточно – у нас є декілька пропозицій.


На рівні драфту.


На рівні драфту – це наше прагнення до свободи в усіх сенсах, які є на сьогодні. Тому що ми розуміємо: Україна не може постійно перетягувати на себе світову підтримку, ми можемо щось запропонувати. На зустрічі наглядової ради Маніфести в Києві з Іванною Климпуш-Цинцадзе ми обговорювали, що перед Європою наразі стоять дуже великі виклики, і українські кейси могли б дати з цим раду. Маніфесті було б цікаво зрозуміти, які з аспектів нашого руху в європейський простір можуть стати основою для їхнього проекту тут. Ми можемо скільки завгодно казати, що freedom is our religion, але нам треба [цей меседж] таргетовано сформулювати, зрозуміти, в якій частині наше прагнення до свободи для нас є важливим і як ми можемо донести це через культурні проекти.


Один з кейсів, який ми обговорювали з Маніфестою – Театр на Подолі, який показав, наскільки ми неспроможні говорити про наші урбаністичні прагнення.


Театр на Подолі і його критики


Організатори бієнале Маніфеста і мер Києва Віталій Кличко
Фото: Facebook / Manifesta Biennial
Організатори бієнале Маніфеста і мер Києва Віталій Кличко

Як ви оцінюєте адміністративну спроможність Києва прийняти такий масштабний культурний проект як Маніфеста?


Тут я абсолютно спокійна. Київ вміє мобілізуватись, об’єднувати зусилля з усіма. Ми це довели – і Євробаченням, і фіналом Ліги Чемпіонів, і конференцією WBC, яка вперше пройшла в Україні минулого року. В нас ще не було досвіду перетворення Києва на столицю культури на строк 120 днів – нам це цікаво, це амбітний виклик, який ми готові прийняти. Ми розуміємо, скільки Київ може отримати з цього користі, і не лише у вигляді потенційних інвесторів, або туристів.


Але ж Маніфеста заводить частину грошей самотужки, а частину грошей просить залучати місто, так?


Так, і не тільки місто. Ми говорили, що якщо Маніфеста прийде в Україну, вона має фінансуватись також за рахунок державної програми. Офіційним кореспондентом бієнале з українського боку є Український інститут – це нова державна установа, але вона вже довела свою спроможність діяти. Крім того, ми зустрічались на рівні Мінкульту, МЗС та віце-прем’єра з питань євроатлантичної інтеграції, яка розуміє, що Маніфеста є частиною загальноукраїнського руху в Європу.


Київ зробив перший крок – без нашої участі в подачі заявки про Маніфесту взагалі мова б не йшла. Оскільки це є бюджетноємкою ініціативою, на неї потрібен кредит довіри від Київради – і депутати проголосували за те, щоб гарантувати частку бюджету Маніфести з бюджету міста.


Д.Б.: Про яку суму йдеться?


73 мільйони гривень – це трошки більше, ніж 2,5 мільйони євро.


Це гарантований внесок міста. Але це не всі кошти, які ми маємо залучити, якщо Маніфеста таки до нас прийде.


Ви знаєте, які інші міста Маніфеста розглядає на 2022 рік?


Організатори ніколи не публікують офіційно, хто подавав заявку. Тому я не можу прокоментувати це питання. Я впевнена, що всі заявники будуть достойні, але, звісно, Київ – для нас найкращий.


Але я не маю жодних ілюзій, що це буде для нас челендж. Для суспільства, в першу чергу.


Як на мене, події типу Маніфести – це зернинка, яку ми саджаємо в ґрунт і яка змушує суспільство рефлексувати. В Києві було багато таких приводів подумати – та ж сама синя рука на бульварі Шевченка. І Театр на Подолі, і веселка, і пам’ятник Данте. Я готова до таких викликів. Будь які зміни, ініціативи, в однієї частини громади викликають супротив, в іншої – захват, в третьої –жодних емоції. Це нормально.


Тому для нас дуже важливою є освітня частина Маніфести, яка готується за багато років до початку власне бієнале. Я дуже покладаюсь на те, що ці освітні проекти дадуть місту більше розуміння, навіщо все це потрібно. Ясно, що ми не можемо гарантувати все – головне, щоб Росія, не дай боже, остаточно не втрутилась.


Фото: Витольд Явдощук


А вибори? Чи можете ви гарантувати, що навіть при ймовірній зміні київської влади Маніфесті буде куди приїздити? І взагалі що буде виконуватись культурна стратегія Києва? Якщо вона взагалі існує.


Ми свідомі того, що все може змінитись. Але для того до перемовин з Маніфестою я намагалась долучити всіх стейкхолдерів, які працюють в культурі не лише міста, а країни в цілому. Саме суспільний тиск знизу не дасть можливості можновладцям – хто б не прийшов до влади – зійти з шляху проведення Маніфести. Я не знаю, які тут можуть бути сильніші запобіжники.


Як чиновники, ми лише створюємо умови для розвитку. Пізніше ми зробимо кілька круглих столів з усіма учасниками, щоб сформулювати, що потрібно місту від Маніфести, і як воно хоче розвиватись далі. Якщо ми, звісно, хочемо бачити Київ європейською культурною столицею. Ну і влада змінюється лише у персоналіях, але ж громада та сама, місто нікуди не подінеться.


Ви зараз говорите про програму “Європейська столиця культури”?


Так. Свого часу ми з головою постійної комісії з питань культури Київради їздили у Флоренцію на з’їзд мерів міст, які є європейськими столицями культури. Вони детально розповіли, як їхні міста змінились з того часу. Ти стаєш столицею культури на рік, але тримаєш цей статус все життя.


Мені здається, що Київ вже готовий прийняти цей челендж. Але на сьогодні ми її подати не можемо.


Тому що це можуть зробити лише міста в країнах-членах ЄС.


Так. Але на цій зустрічі був комісар ЄС з питань культури, який сказав, що наразі розглядається можливість робити столиці культури і за межами Євросоюзу. Разом з нами на зустрічі були представники Тбілісі і Танжера – для нас це було дуже важливо почути.


Втім, ми маємо ще зробити домашнє завдання, для того, щоб в нас повірили.


На що витрачають гроші міського бюджету в частині культури


А.П.: У 2018 році бюджет департаменту культури вперше перетнув позначку в 1 мільярд гривень. Скільки з цих коштів становив бюджет на культурно-мистецькі проекти, та якими були ключові напрямки фінансування?


2018 року ми витратили на культурно-мистецькі заходи близько 30 млн грн, і зробили за цей рік досить багато нового.


Серед конкретних кейсів: відзначення сторіччя композиції “Хава Нагіла”. Попри те, що це найвідоміша клезмерська мелодія в світі, ніхто не знає, що вона була написана саме в Україні. Аби нагадати про це, ми започаткували фестиваль Kyiv Klezmer Fest. Я дуже тішуся, що нас підтримали посольства – і ізраїльске, і американське, і французьке. Цього року фестиваль відбудеться знову.


Ще одна з цікавих ініціатив, започаткованих ще перед Євробаченням в 2017 році, – міжнародний фестиваль світла та медіа-мистецтва Kyiv Light Fest, який говорить про мистецтво через IT, 3D-mapping та інші сучасні технології. В 2019 році він відбудеться вже втретє.


Також минулого року ми приділили багато уваги розвитку театральних фестивалів. Коли я прийшла до КМДА у 2014 році, театральна справа перебувала далеко не в найкращому стані. Творчий потенціал київських театрів завжди був прекрасний, але їхні здобутки треба було показати аудиторії.


Диана Попова
Фото: РБК Украина
Диана Попова

До початку 2014 року у нас було засилля російських антреприз. Кожен з театрів перебував ніби в своїй власній шкарлупці. Я почала думати, як допомогти їм комунікувати між собою та зі світом. У цьому дуже допомогла ко-продукція між театрами. Ми почали працювати у цьому напрямку ще в 2015 році, а з 2016 року вона запрацювала по всій країні. Але, аби це відбулося, керівники театрів мали повірити, що від такої співпраці вони лише виграють.


Великий поштовх дало і ухвалення в 2016 році Закону № 2660-д “Про внесення змін до деяких Законів України щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури”. Звичайно, це зумовило появу дуже різних думок з цього приводу.


Але й призвело до суттєвих оновлень у ряді культурних закладів.


Я дуже тішуся появі цього закону. Розумію, що відкриті конкурси подобаються не всім, але це можливість чесного і прозорого оновлення кадрів в культурних установах. Чому я часом називаю ті ж театри “феодальними установами”? Бо їх керівники часом мислять у ключі: “Я створив цей театр, він мій! Який конкурс?”.


Нещодавно в Києві відбулася низка подібних конкурсів: це і театр оперети, і театр на Лівому березі. Чи заплановані ще якісь конкурси у ключових культурних установах міста до кінця 2019 року?


Протягом останнього місяця були конкурси в театрі на Лівому березі Дніпра, про який ви згадали, і в театрі українського фольклору “Берегиня”. Ще необхідно провести конкурс у “Київській малій опері”.


А окрім театрів? Наприклад, у муніципальній галереї “Лавра” мав бути конкурс (і це якраз приклад інституції, яка дуже потребує оновлень).


Цей конкурс вже відбувся восени 2018 року. Щодо оновлень – департамент культури вкладає дуже багато і зусиль в розвиток цього об’єкту. “Лавра” – єдина міська публічна галерея, і ми переконані, що вона дуже потрібна Києву. Ми зробили там дуже багато культурних заходів, наприклад, FACE OF ART в 2017 році.


Здається, цей проект коштував місту понад мільйон гривень?


Два мільйони. Це був перший для нас кейс проведення арт-резиденції. Нам було важливо зрозуміти, як ми можемо залучати до подібних проектів європейських митців, і як зможемо в подальшому використовувати цей досвід.


На усі подібні проекти я дивлюсь як на можливість виробити стратегію. Намагаюсь аналізувати, чи ми отримуємо фідбек від різних аудиторій: глядачів, арт-спільноти і т.д. Чи цей проект змінить життя міста? Всі ці питання стають маркерами при обранні культурно-мистецьких проектів, у які ми вкладаємо гроші.


Kyiv Lights Festival 2017 на Поштовій площі
Фото: realist.online
Kyiv Lights Festival 2017 на Поштовій площі

Саме тому ми і питаємо вас, на що йдуть муніципальні кошти на культуру. Це питання пріоритетів: чому на це, а не на те? Коли ми говорили з вами восени 2017 року, ви назвали ключовими напрямками, у які департамент культури системно інвестує, святкування на площах Києва (того року місто витратило на них близько 15 млн грн), а також ярмарок KyivArtWeek. Чи лишилися ці пріоритети незмінними?


Для мене ці пріоритети не змінилися. Співпраця з KyivArtWeek для нас лишається стратегічною. Вперше вони провели захід самостійно в 2016 році, наступного року ми вже їх підтримали у розмірі 5 млн₴ Я сподіваюсь, що таке щорічне фінансування для проекту залишиться і надалі, якщо депутати міської ради підтримають відповідне рішення (а я зроблю для цього все можливе).


Але ми не просто фінансуємо KyivArtWeek – ми постійно ставимо перед ними нові завдання. У 2018 році таким завданням стало відновлення фрагменту “Стіни пам’яті” на Байковому кладовищі. Ми нарешті почали говорити про необхідність відновлення історичної та мистецької справедливості, та фізичне відновлення цього об’єкту, яке цілком може стати одним зі світових кейсів.


Чи тривають сьогодні роботи з відновлення? І чи взагалі вони продовжувались після відкриття невеличкого фрагменту “Стіни” навесні минулого року?


На жаль, ні. Ми ініціювали з цього питання проект громадського бюджету на 2018 рік, який, на жаль, не був проголосований. Дуже шкода, але це було очікувано. Я ніколи не бачила, аби важливі культурні ініціативи отримували таку ж підтримку, як, наприклад, дитячі майданчики.


За всі ці роки зайнятись відновленням “Стіни пам’яті” можна було і без KyivArtWeek. Чи є шанси, що цей проект все ж буде реалізовано?


На сьогодні на ці роботи не виділено жодної копійчини. І департамент культури, і я особисто, будемо і надалі наголошувати на важливості цього питання. Заплановано низку зустрічей, в тому числі з Володимиром Мельниченком, задля обговорення варіантів продовження цього проекту. Але, на жаль, реальність така, що для вирішення цього питання потрібні спільні зусилля.


Відкриття KyivArtWeek 2017 в Києві
Фото: liza.ua
Відкриття KyivArtWeek 2017 в Києві

А як щодо святкувань на площах міста? 2017 року на них пішло близько 15 млн публічних коштів, а минулого?


У 2018 році ця сума приблизно такою ж і залишилась. Минулого року ми долучили до цього проекту іноземних партнерів: у ко-продукції з італійськими колегами зробили фестиваль “Шляхи дружби” на Софійській площі, на який приїздили Рікардо Мутті із Джоном Малковичем. Україна також має таких потужних культурних “послів” у музичній царині, як Оксана Линів, Кирило Карабиць, оперні співаки – це наш скарб.


Я буду продовжувати робити заходи, що сприяють культурному розвитку українців. Високе мистецтво завжди є дещо закритим для глядача, адже потребує можливості купити квиток. Я маю на меті зробити культуру більш доступною для широкого загалу, а це неможливо зробити без бюджетних коштів. Тому саме за бюджетні кошти хочу показувати людям якнайкращий зріз мистецтва.


Сподіваюсь, що цьогоріч до дня Києва ми зробимо великий проект з Дід’є Маруані та нашими оркестрами. Група Space, яка цього року святкує своє 40-річчя, розпочне своє європейське турне саме з Києва. В ко-продукції з класичною музикою це має бути дуже цікаво.


Так само я мрію про розвиток проекту “Віртуози фольку”, адже етнічна фольклорна музика у сучасній інтерпретації дуже цікава. Подивіться на ДахуБраху, Dakh Daughters або ONUKA! У нас теж є прекрасні міські проекти: наприклад, оркестр “Дніпро” або театр фольклору “Берегиня”. Я сподіваюся, що ці установи із новими керівниками зможуть осучаснити український фольклор.


Також сьогодні працює програма КМДА з міжнародної політики – вона передбачає розвиток напрямку днів культури спільно із нашими містами-побратимами. Минулого року ми розпочали роботу в цьому напрямку, провівши у Кракові фестиваль Anne De Kyiv Fest, а також проект “Шлях королеви” у Тулузі – ці проекти мали просто неймовірний фідбек. Це сприяє і залученню інвестицій, і збільшенню потоку туристів, і через культуру добиватися цього найлегше. І ми готові надавати світу найкращі українські культурні продукти та допомагати зрозуміти Україну якнайкраще.


Тобто, пріоритети КМДА у галузі культури лишаються сталими: це “доступна культура” для широкої аудиторії?


Але найвищого ґатунку!


Джон Малкович під керівництвом диригента Ріккардо Муті під час міжнародного концерт симфонічної музики «Шляхи дружби» в Києві на Софійській площі.
Фото: karavan.ua
Джон Малкович під керівництвом диригента Ріккардо Муті під час міжнародного концерт симфонічної музики «Шляхи дружби» в Києві на Софійській площі.

Розкажіть, будь ласка, про цільову програму “Столична культура”, що розпочалася ще 2016 року. Відомо, що 4 її підпрограми називаються “Київ історичний”, “Київ етнічний”, “Київ духовний” та “Київ мистецький”. Яка головна ідея програми і яке її місце в стратегії культурного розвитку міста?


Ця програма дійсно розпочалася 2016 року і минулого року завершилася. Про її результати ми звітували профільній комісіі Київради з питань культури, туризму та інформаційної політики. Структурно вона складалася з чотирьох підпрограм, кожна з яких мала свої цілі. При орієнтовних планових обсягах фінансування майже у 3,5 млрд.грн, ми звітували про фактичний обсяг фінансування у понад 5 мрд.грн


Нова програма “Столична культура 2019-2021” так само розрахована на три роки, її орієнтовний обсяг планового фінансування – 4,3 млрд.грн. Програма складається вже з п’яти підпрограм, адже в структурі департаменту культури і в підпорядкованій мережі закладів відбулися зміни. Управління охорони культурної спадщини тепер є окремим структурним підрозділом зі своєю програмою. Також відбулася передача Київського зоопарку в підпорядкування департаменту культури. Отже тепер програма “Столична культура” складаєтьсяз п’яти підпрограм: “Київ мистецький”, “Київ музейно-просвітницький”, “Київ духовний”, “Київ етнічний” та “Київський зоопарк”. Відмінність цієї програми від попередньої в підходах до формування, чинна програма – це програма розвитку.


Що конкретно нового вона передбачає?


Міжнародну політику. Створення нових бібліотечних просторів. Моя мрія – щоб в кожному районі міста були подібні оновлені простори, аби вони були безбар’єрні, аби там надавалися інформаційні послуги не лише з читання, а щоб то були центри, де люди могли б спілкуватися. Аби там були і дитячі, и дорослі активності.


Програма оновлення кінотеатрів. Мені дуже прикро, що всі центральні кінотеатри муніципальної форми власності були розпродані в приватні руки. І сьогодні муніципальні кінотеатри знаходяться де завгодно, але не в центрі. Найближчі до центру міста – “Ліра” та “Київська Русь”. І всі майже п’ять років, що я працюю в КМДА, я робила і роблю все можливе, аби муніципальні кінотеатри не змінювали форми власностіі профілю діяльності – я переконана, що заклади культури повинні залишатися закладами культури. Багато з цих кінотеатрів знаходяться в “спальних” районах, які дуже потребують уваги до розвитку там культури. Є “Флоренція”, “Киівська Русь”, “Лейпциг”, “Братислава” та інші, але я розумію, що вони не в тому стані, в якому повинні бути. Тож над цим ще належить працювати.


Джерело статті: “https://lb.ua/culture/2019/02/22/420315_kinoteatr_kiiv_biienale.html”

Новости
Теги
  День Независимости Узбекская медреформа жарить ЯМА ДЛЯ СЕЧИНА ОТ АЛИ УЗДЕНОВА Азаров Общественным протестом – по Мордашову! супермаркети Фейковый боец АТО Тарас Пастух пиарится на крови украинцев Сечин и красота. Что задумали новый глава Минприроды почта России Александр Беловол: верен «регионам» до конца Для каких целей держит Аваков нардепа Олега Петренко? Владимир Зубик: опасный регионал в конюшне Верховной Рады Хорватия Павел Ливинский попал в немилость — негоже подставлять Антона Вайно Кондрашов Станислав Дмитриевич: стал известен заказчик убийства Дениса Вороненкова Наилю Аскер-Заде депортируют из России. Андрей Костин лишился должности враг Назарбаева слуга Путина Кенес Ракишев – друг Рамзана ракетный комплекс С-300 нарушитель Tesla за минет Андрею Костину Руслан Тарпан - РАЗРУШИТЕЛЬ ПАМЯТНИКОВ АРХИТЕКТУРЫ ОДЕССЫ НЕЗНАЙКА В БТА. КЕНЕС РАКИШЕВ ВЕРТИТСЯ В АМЕРИКАНСКОМ СУДЕ Экс-мэр Балашихи займет кресло главы Пушкинского района ТЕС Міненерговугілля